Електродні реакції, шляхи домішок, пасивація анода та контроль якості катода
1. Огляд електрорафінування міді
Вогневе рафінування міді зазвичай дає чорнову мідь, що містить 99,0%–99,8% Cu. При електрорафінуванні ця мідь відливається в анодні пластини та розташовується по черзі з постійними катодними пластинами з нержавіючої сталі в електролітичних комірках, заповнених водним розчином мідного купоросу та сірчаної кислоти. Під дією постійного струму мідь і менш благородні метали розчиняються з анода в електроліт, тоді як дорогоцінні метали разом з селеном і телуром залишаються нерозчиненими і осідають на дні комірки у вигляді анодного шламу.
Мідь у розчині переважно осідає на катоді, тоді як менш благородні метали не можуть розряджатися туди; вони залишаються в електроліті, доки їх не видалить періодичне очищення. Мідь, що осідає на катоді, має дуже високу чистоту і відома як катодна або електролітична мідь; матеріал, що містить 99,9935% Cu або більше, класифікується як катодна мідь високої чистоти.
Установка зазвичай містить сотні або навіть тисячі елементів, причому кожне джерело живлення постійного струму з’єднує кілька елементів послідовно в одну систему. Електроліт повинен циркулювати безперервно, щоб його склад залишався однорідним, а в систему циркуляції входять нагрівачі, які підтримують робочу температуру.

Рис. 1 Катодна мідь високої чистоти

Рис. 2 Діючий мідний електролітичний завод
2. Електродні реакції та електроліт
2.1 Електродні реакції
Анодна мідь містить невелику кількість домішок (зазвичай 0,3–1,5 %), а електроліт — переважно розчин мідного купоросу з вільною сірчаною кислотою.

Рис. 3 Схема процесу: 1-анод; 2-катод; 3-провідна планка; 4-водний розчин CuSO₄ і H₂SO₄

Рис. 4 Аноди та катоди, почергово підвішені в комірці, з мідними шинами зверху
За допомогою іонізації компоненти електроліту утворюють іони за такими реакціями:
CuSO₄=Cu²⁺ + SO₄²⁻ (1-1)
H₂SO₄=2H⁺ + SO₄²⁻ (1-2)
H₂O=H⁺ + OH⁻ (1-3)
До подачі струму ці реакції знаходяться в динамічній рівновазі; при проходженні постійного струму через електроди і розчин іони рухаються спрямовано. На аноді можуть відбуватися такі реакції:
Cu − 2e=Cu²⁺, E⁰(Cu²⁺/Cu)=+0.34 V (1-4)
H₂O − 2e = 1/2 O₂ + 2H⁺, E⁰(O₂/H₂O) = +1.23 V (1-5)
SO₄²⁻ − 2e=SO₃ + 1/2 O₂, E⁰(O₂/SO₄²⁻)=+2.42 V (1-6)
Стандартні потенціали H₂O та SO₄²⁻ дуже високі, тому за нормальних умов жодна з них не може розряджатися на мідному аноді. Виділення кисню також несе велику перенапругу, тому реакція (1-5) не відбувається. Кисень може виділятися лише тоді, коли концентрація іонів міді є надзвичайно високою або коли сильна пасивація анода підвищує напругу елемента вище 1,7 В. SO₄²⁻ має навіть більш позитивний потенціал і не може розряджатися під час електрорафінування міді.
На катоді можуть відбуватися такі реакції:
Cu²⁺ + 2e=Cu, E⁰(Cu²⁺/Cu)=+0.34 V (1-7)
2H⁺ + 2e = H₂, E⁰(H⁺/H₂) = 0 V (1-8)
Мідь відкладається з більш позитивним потенціалом, ніж водень, і водень має велику перенапругу на мідь. Таким чином, водень може виділятися лише тоді, коли концентрація іонів міді біля катода надзвичайно низька, а надмірна щільність струму викликає сильну концентраційну поляризацію.
Таким чином, суть електрорафінування полягає в тому, що мідь розчиняється анодно у вигляді Cu²⁺ після втрати електронів і катодно осаджує у вигляді металевої міді після їх отримання. Cu⁺ також неминуче утворюється і викликає ряд побічних реакцій, які ускладнюють процес.
2.2 Вибір і склад електроліту
Систему сірчаної кислоти вибрано тому, що вона добре проводить електрику, мало випаровується та є стабільною, що дозволяє працювати при вищій температурі та кислотності. Мідний купорос має низьку напругу розкладання; миш'як, сурма і свинець утворюють важкорозчинні сполуки в сірчаній кислоті, тому домішки менше впливають на якість катода; а дорогоцінні метали відокремлюються майже повністю.
Склад залежить від анода, щільності струму та необхідної якості катода та відрізняється між рослинами. Типовими значеннями є 40–55 г/л Cu у вигляді CuSO₄ та 100–200 г/л H₂SO₄.

Рис. 5 Ряди комірок із подачею електроліту та циркуляційним трубопроводом
Концентрація хлориду 15–60 мг/л підтримується для зниження концентрації іонів срібла, щоб срібло не могло розряджатися та втрачатися, щоб придушити активність іонів As, Sb та Bi та усунути пасивацію анода. Поверхнево-активні добавки, такі як клей і тіосечовина, також додаються, щоб запобігти утворенню вузликів і росту дендритів і отримати щільний гладкий катод; оскільки вони підвищують в'язкість, дозування залежить від умов кожної рослини.
3. Куди йдуть домішки
Анодна мідь - це сплав, що містить багато елементів. За своїм потенціалом по відношенню до міді домішки поділяються на чотири групи: значно негативніші, ніж мідь (цинк, залізо, олово, свинець, кобальт, нікель); значно позитивніші (срібло, золото і платинова група); близькі до міді, але трохи більш негативні (миш'як, сурма, вісмут); та інші, такі як кисень, сірка, селен, телур і кремній.
Під час електролізу домішки мають лише три призначення: вони залишаються в електроліті, потрапляють в анодний шлам або забруднюють катод у невеликих кількостях. Саме через ці три шляхи електрорафінування очищає мідь.
Більш негативні домішки, ніж мідь, розчиняються анодно у вигляді двовалентних іонів. Їх потенціал значно нижчий, ніж у міді, тому вони не можуть осідати на катоді того самого елемента, а просто накопичуються в електроліті; їх загальні ефекти полягають у споживанні сірчаної кислоти, підвищенні опору та щільності електроліту та уповільненні осідання анодного шламу. Свинець і олово утворюють важкорозчинні солі або оксиди і переходять в основному в анодний шлам.
Срібло, золото і метали платинової групи майже не розчиняються і майже повністю переходять в анодний шлам, причому золото близько 100%; сліди золота в катодній міді походять від механічного захоплення шламу. Підтримання певної концентрації хлоридів утворює хлорид срібла і зменшує втрати срібла.
Миш'як, сурма і вісмут мають потенціали, близькі до міді, і важко відкладаються в нормальних умовах: частина гідролізується на тверді оксиди, які потрапляють в шлам, частина накопичується в електроліті. Тривалентний миш’як із п’ятивалентною сурмою та тривалентна сурма з п’ятивалентним миш’яком утворюють важкорозчинні пластівці, як правило, дрібніші за 10 мкм, які погано осідають і утворюють плаваючий анодний шлам. Він механічно прилипає до катода або забивається між зернами міді, знижуючи якість катода, а також утворює накип у циркуляційному трубопроводі.
4. Пасивація анода та концентраційна поляризація
4.1 Пасивація анода
Пасивація означає втрату активності. В електролізі пасивація металу відноситься до певної втрати здатності електродного металу переходити в розчин під дією струму. Пасивований електрод більше не демонструє свій властивий потенціал, але наближається до потенціалу більш електропозитивного металу; хімічно він втрачає здатність окислюватися і особливо розчинятися.
Відповідно до фазово-плівкової теорії плівки, утворені в умовах електрорафінування міді, поділяються на дві категорії:
(1) Під час розчинення анода нерозчинні солі, більш електропозитивні метали та нерозчинні оксиди, що походять із самого анода, утворюють тонку плівку, яка ізолює анод від електроліту та пасивує його;
(2) Сульфат міді кристалізується через концентраційну поляризацію та покриває поверхню анода, викликаючи пасивацію.
Обидва можуть відбуватися окремо або разом; кількість і адсорбційна поведінка анодного шламу сильно впливають на перший тип плівки.
4.2 Концентраційна поляризація
При інтенсивній роботі концентраційна поляризація є основною причиною пасивації анода. Коли Cu²⁺ в анодному відділенні досягає насичення або перенасичення, сульфат міді осідає на поверхні анода, блокуючи анодну реакцію, підвищуючи анодний потенціал і запобігаючи проникненню H⁺ всередину відкладення.
Крім того, Cu₂O в аноді реагує з H₂SO4, утворюючи мідний порошок і Cu²⁺, підвищуючи концентрацію міді під час споживання кислоти; губчастий порошок покриває анод і підвищує його потенціал. Рівень pH анодного відсіку підвищується, і коли він перевищує 3,9, система входить у поле стабільності CuO–Cu₂O та пасивується.
Пасивація, викликана концентраційною поляризацією, тісно пов'язана з дифузією іонів. Підвищення температури електроліту, посилення циркуляції, зниження вмісту домішок і помірне зниження концентрації Cu²⁺ знижують в'язкість, що підвищує швидкість дифузії Cu²⁺ і забезпечує більш високу густину струму без пасивації.
Заходи проти пасивації анода
(1) Видаліть домішки, наскільки це можливо, під час вогневого очищення;
(2) Контролюйте відповідну температуру лиття анода, щоб зменшити кількість розчиненого газу та зробити зернисту структуру однорідною між краями та центром;
(3) Підтримувати прийнятний склад електроліту та температуру;
(4) Належним чином збільште швидкість циркуляції електроліту та виберіть ефективну схему циркуляції;
(5) Використовуйте активатори, такі як Cl⁻, і нові добавки; EDTA, наприклад, забезпечує найкраще інгібування при концентрації приблизно 0,5%;
(6) Застосуйте помірну вібрацію до електродів, щоб розбити оксидний шар, плівку сульфату міді або покриття мідного порошку.
5. Електрокристалізація та якість катода
Електрокристалізація охоплює всю послідовність від катіонів, що розряджаються на катоді та утворюють вільні атоми та кристалічні ядра, до нарощування кристалів і утворення металевого шару на поверхні катода. Зародиші ростуть з певною швидкістю, генеруються та періодично поширюються через кожну поверхню тонкого металевого шару; коли утворюються нові планарні зародки, на межі розділу утворюється металевий шар.
Грубість металу, осадженого з розчинів простих солей, поділяється на три класи залежно від щільності струму обміну або перенапруги. Мідь відноситься до другого класу: перенапруга в кілька десятків мілівольт, щільність струму обміну i₀ ≈ 0,1 А/м², зерна не більше 10 мкм.
Розряд іонів міді на катоді знаходиться під змішаним контролем, спільно керованим концентраційною та електрохімічною поляризацією. Побудова поляризаційної кривої як η=a + b·lg i дає криву ABC (рис. . 4). Сегмент AB — лінія Тафеля, в якій переважає електрохімічна поляризація, де електроліз при відповідній щільності струму дає щільний продукт; сегмент BC – це дуга, область зі змішаним контролем, де існує градієнт концентрації і відкладення не є щільним.

Рис. 6 Зв’язок між η і lg i
Точка B позначає перехід від електрохімічної поляризації до змішаного контролю: вище його щільності струму з'являється градієнт концентрації, і відкладення може рости дендритами. B становить 100 А/м², тоді як електрорафінування зазвичай відбувається при 200–340 А/м². Тому виробництво вже працює в зоні змішаного контролю, що ускладнює отримання щільної катодної міді; область Тафеля повинна бути розширена і електрохімічна поляризація збільшена. Це саме роль добавок: вони зміщують катодний потенціал так, що зародження і ріст сприяють тонким гладким кристалам.
Окрім невеликої кількості срібла, присутнього у вигляді металу, домішки в катодній міді існують у вигляді складних частинок у щілинах міді. Свинець, сурма, вісмут, сірка і частина срібла потрапляють шляхом механічного захоплення, а не електрохімічного розряду. Розподіл частинок анодного шламу за розміром відповідає розподілу домішок у катоді, оскільки вони надзвичайно дрібні, тому шлам і зважені тверді речовини в електроліті мають вирішальний вплив на якість катода. Зменшення зважених твердих речовин (чистота нижче 10 ppm після фільтрації) і збільшення щільності відкладень допомагають зменшити механічне забруднення та покращити якість катода.
6. Основні робочі параметри та енергоспоживання
Щільність струму зазвичай означає катодну щільність струму, струм на одиницю площі катода (А/м²). Це один із найважливіших техніко-економічних показників і головний фактор у структурі відкладень: низька щільність струму дає дрібні, злиплі відкладення, тоді як висока має тенденцію давати грубі, неадгезивні та пористі відкладення та легку пасивацію анода. До 2000 року звичайний електроліз використовував 220–270 А/м²; сьогодні використовується 280–340 А/м².
Напруга елемента складається з чотирьох компонентів: Ece=(φan − φca) + El + Econ + Ep, а саме анодний і катодний потенціали, падіння напруги електроліту та контактні падіння всередині елемента. Між 220 і 300 А/м² кожен додатковий 1 А/м² підвищує напругу елемента приблизно на 1 мВ. Елементи працюють при напрузі 0,2–0,4 В з ефективністю струму 90–98 % (95–98 % на китайських заводах); споживання енергії зростає зі збільшенням напруги елемента або зниженням ефективності струму, і напруга елемента домінує, оскільки змінюється в набагато ширшому діапазоні.
Підвищення температури електроліту знижує в'язкість, сприяє осіданню плаваючого шламу, прискорює дифузію іонів і знижує опір електроліту. Виміряна провідність при 55 градусах приблизно в 2,5 рази більша, ніж при 25 градусах, а між 50 і 60 градусами опір падає приблизно на 0,7% для кожного підвищення на 1 градус. Однак занадто висока температура збільшує витрату пари, прискорює випаровування та погіршує умови роботи, тому зазвичай підтримується 60–66 градусів.
Електроліт повинен циркулювати безперервно, щоб підтримувати рівномірну температуру та концентрацію в клітинах. Швидкість циркуляції залежить головним чином від схеми циркуляції, щільності струму, об'єму комірки та складу анода; висока щільність струму вимагає вищої швидкості циркуляції, щоб обмежити концентраційну поляризацію.
Під час електролізу концентрація міді продовжує зростати приблизно на 1,5–2,0 % від кількості, розчиненої на аноді, у той час як домішки накопичуються, а концентрація сірчаної кислоти падає. Щоб підтримувати стабільність електроліту, еквівалентний об’єм подається з циркуляційної системи на очищення та замінюється свіжою водою та кислотою; витік очищається від міді та миш’яку, сурми та вісмуту для отримання сульфату міді, неочищений сульфат нікелю відновлюється шляхом кристалізації, а кислота повертається до контуру електролізу.





